Роман

Jun. 11th, 2009 12:09 pm
newyuzhanin: (Default)

A PROLOGUE,

Which Can Be Skipped Without Any Damage to the Plot

 

This only took me about thirty-six years and five months.

I found a simple, yet comprehensive solution to the question of life and death. Some will say I did not invent anything, anything new at all. However, you must agree: the problem with life and death, usually, does not require a new solution, but rather a convincing one.

You may, for example, repeat endlessly the brilliant mantra invented by an ancient Greek genius: I do not fear death, since I will never meet it; while I am still alive, there is no death for me; the moment the death comes, I am not there already. We never met each other, so why should I fear death? Yes, you may repeat it.

But it does not convince me. )

But it does not convince me. My treacherous imagination will bring me pictures of an old bony lady wearing a long black hooded cloak, approaching me slowly and silently, invisible to those loving family members who lean toward my bed and sincerely try encouraging me to fight, to believe in the better. She would look at me without sentiment with her bottomless eyes from the deep shadow beneath her hood, confidently move one of those kind persons aside with her cold hand, then sliding closer to me, irreversibly, catching and squeezing my poor aching body, torturing my illness-weakened soul until I whisper: yes, I am ready, I can not stand the pain a second longer, take me, I resign this game, take me, let this torture terminate.

Or, you almost certainly prefer believing in life after death. So, let’s joy! – Another soul relocated into a better world, not bothered with its body anymore. No pain, no suffer, no disease, no fear; no passion, no sin, no obsession; no treason of a friend, no face slap by your true love, no laughter of your kid when you blow air out pressing your mouth against his belly, no wine, no abstinence, no life. No life. Only death, death again, everywhere, shapeless and senseless, like an abandoned field in a deep countryside, covered by fruitless weeds, even those bleak and dying in the late fall.

No, these things do not support me; they don’t empower my stature and don’t bring me courage to keep living. I need something more personal than that.

First, I found one day I was bored by fearing death. Nothing new, you know. It remains exactly as inevitable today as it was yesterday and the other day. Most people just get used to it; at this moment, already, the cold blind monster becomes no more fearful than a half-fake skeleton of a T-Rex always standing with the same blood-thirsty grin at the entrance to the Natural History Museum. You get used to it as if death was your a-bit-crazy old virgin neighbor, who call you names and shakes her walk stick in the air every time your kids have their football landed beyond her fence.

Then, I felt life was so much bigger, so much more important than death. Life is a segment of eternal timeline; although limited, it consists of an infinite number of wonderful moments. Any high school student will easily prove it to you, just ask one. Contrariwise, death is only a point on that timeline, a tiny, non-dimensional dot. I see this may look something similar to the sophistic cat-and-mouse game by the good old Greek; but, actually, the idea here is completely different. What I say is: live your life instead of fearing death. Living your life properly is a task so enormous, an exercise so rigorous that it simply does not leave you time and energy for foolish and childish things like being depressed or hating or, yes, fearing death.

Properly, in the end of the day, means happily.

Here it comes, my golden key. Live a happy human life. Do what you feel you were created for. Don’t leave behind a sad child uncomforted, a needy elderly not helped, a bad decision made out of fear or greed or anger. Live so that, at every single point of your infinite timeline, you are ready to look back where you have come from and smile happily. I have done what I should, you say. I chose everything as I believed was best. Death matters just nothing next to that magnificent satisfaction. You will laugh in her stumbled face.


newyuzhanin: (Default)
Был старый дом, скрипучее родовое гнездо покойного академика. Камин, в котором уже много лет не горел огонь. Витраж вместо окна. Там жила женщина, хранящая свои воспоминания. В этот дом я входил как в сказочную пещеру, там можно было переждать заряд мокрого снега или безнадежный вечер. Комнаты располагались по кругу, из одной вела дверь в другую, и все стены от пола до потолка были заняты книгами на стеллажах. Там я в первый раз читал Катулла с комментарием Гаспарова. Там была воронка пространства-времени: от корешка к корешку, от полки к полке, по кругу, по кругу...

Был дом, где я строил себе жилище под письменным столом из подушек от раскладного кресла-кровати. В щели за книжным шкафом прятались старые неформатные фотографии, а высоко на шкафу сидела полуметровая лягушка, склеенная из ватмана. Бетонные стены детской оштукатурены и окрашены в светло-зеленый, а поверх - разноцветные зайцы, всякие, смешные, под трафарет, перерисованные из Сутеева. Комната была длинной и узкой, посредине под потолком поперек шла стальная перекладина, и по ней на кольцах ездила тяжелая и пыльная зеленая штора. Одну детскую можно было легко разделить на две, чтобы я уже спал, а брат мог еще делать уроки. А под столом в большой комнате, в нижнем отделении шкафа, за тугими черными стеклами жались подшивки "Юности", "Науки и Жизни" и "Нового Мира" - еще с 50-х годов.

Подобных домов не так уж много в жизни человека. Они живые. Еще почему-то с каждым из них связана особенная еда, которой больше нигде не найдешь. И конечно, там никогда не бывает порядка.

Я провел две недели в Иерусалиме, в еще одном доме. Наверно, через годы я вспомню, что ж такого в нем было особенного. Ветер из окна. Толпящиеся на мраморном столе бутылки причудливых форм с невообразимыми жидкостями и такими же ценами на ярлычках. Словарь хеттского.

Таке

Jul. 19th, 2006 04:43 pm
newyuzhanin: (Default)

Мандрував був у Карпатах на початку січня 1988 року. По Різдву Христовім, це вже точно. Бо саме на Різдво, на Святий-Вечір, ночували ми в сільській школі, а селяни співали, раділи, пригощали одне одного якимись різдвяними ласощами - і нам, дітям, несли. На сковороді шкварчало, дмихало й духмяніло якесь нечуване щастя - свіжина. Скінчився Піст, і чесне панство перший день ріже й коле. І перший серед рівних - заздалегідь приречений перволітній кабанчик. Тут його агнеча кров, на сковороді, і ковбаски з часником і перцем, і шматки м`яса, й вишкварки, й печінки,  і якесь інше непотрібство, та й не дуже роздивишся, бо ніч на дворі. Ще вчора весь день привіталися: Христос народжується! Христос народжується! А опівночі вже - народився! Народився світлий володар, хто його бачив... І всім людям на всій землі повелів: радійте! Зламається колись та чорна зима, буде вам світло! Радійте усі, і нехай жодного знедоленого чи безталанного не буде в усім світі. Жодного нещасного чи голодного. Цієї ночі. Святий-Вечір, Велик-Вечір.

Перейшли ми карпатську верховину, із міста Воловця в Верхнячку - на лижах, ковзаючи глибоким сніговим простирадлом. Багато сонця, багато лагідних людських облич. Перейшли, півтора тижні ходили між білими горами. Дихаючи солодким сніговим повітрям і димом від вугілля, яким палять хати. З Турки до Стрия йшли повз Стрий-ріку, завихлясту, кригою перекриту, в сірих плямах понад джерельцями. Де-де відчайдушно виходили й на крижаний шлях.

А на кінець - запиханий-перепиханий автобус до Львова. І тільки останній погляд за плече - а там гори вже сині, немов велетенські тварини, які полягали собі головами на лапи й дивляться на нас, як ото ледащий кіт, відпускаючи цього разу мишеня. І теплим вітром провів хтось іще більший, наче пригладив тим звірям їхнього синього смеричкового міху.

Прощавайте, Карпати. Чи побачимося вдруге...

February 2017

S M T W T F S
   123 4
567891011
12131415161718
19202122232425
262728    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 12:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios