newyuzhanin | Таке

Мандрував був у Карпатах на початку січня 1988 року. По Різдву Христовім, це вже точно. Бо саме на Різдво, на Святий-Вечір, ночували ми в сільській школі, а селяни співали, раділи, пригощали одне одного якимись різдвяними ласощами - і нам, дітям, несли. На сковороді шкварчало, дмихало й духмяніло якесь нечуване щастя - свіжина. Скінчився Піст, і чесне панство перший день ріже й коле. І перший серед рівних - заздалегідь приречений перволітній кабанчик. Тут його агнеча кров, на сковороді, і ковбаски з часником і перцем, і шматки м`яса, й вишкварки, й печінки, і якесь інше непотрібство, та й не дуже роздивишся, бо ніч на дворі. Ще вчора весь день привіталися: Христос народжується! Христос народжується! А опівночі вже - народився! Народився світлий володар, хто його бачив... І всім людям на всій землі повелів: радійте! Зламається колись та чорна зима, буде вам світло! Радійте усі, і нехай жодного знедоленого чи безталанного не буде в усім світі. Жодного нещасного чи голодного. Цієї ночі. Святий-Вечір, Велик-Вечір.

Перейшли ми карпатську верховину, із міста Воловця в Верхнячку - на лижах, ковзаючи глибоким сніговим простирадлом. Багато сонця, багато лагідних людських облич. Перейшли, півтора тижні ходили між білими горами. Дихаючи солодким сніговим повітрям і димом від вугілля, яким палять хати. З Турки до Стрия йшли повз Стрий-ріку, завихлясту, кригою перекриту, в сірих плямах понад джерельцями. Де-де відчайдушно виходили й на крижаний шлях.

А на кінець - запиханий-перепиханий автобус до Львова. І тільки останній погляд за плече - а там гори вже сині, немов велетенські тварини, які полягали собі головами на лапи й дивляться на нас, як ото ледащий кіт, відпускаючи цього разу мишеня. І теплим вітром провів хтось іще більший, наче пригладив тим звірям їхнього синього смеричкового міху.

Прощавайте, Карпати. Чи побачимося вдруге...

Таке

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject

no subject