Я вообще частенько слышу голоса

Наймолодше дитинча повертається зі школи і напрямки до клавиш - грати "Чую голос із прекрасного далека". Та ще й воно ж обдароване, воно не просто так гра, а переклада в інші тональності. Сидить і собі коментує: зараз - паралельний мінор. А тепер знов нормально. А тут мажор. Та т.ін. І це вже мабуть другий тиждень поспіль. Аж до ночі, поки до ліжка не женуть.
Звісно, мені, як колишньому російському поетові, лізуть в голову усілякі варіянти за мотивами ориґінального тексту. Як ото по читанні Гомера починаєш трохи гексаметром балакати. Але, на жаль, із перебігом часу ті варіянти стають щодалі менш цензурними. Тож я їх тут не наводитиму - катуйте ся самі: