(no subject)

Якщо вже душу порівняти з домівкою, то й вираз "пусто в душі" полишає бути мовним штампом, який анічого не значить.
Пусто в душі - як у хаті, яку зненацька кинула сім'я. Десь завіска тремтить від протягу. Щось іще скріпить чи то гойдається. На стінах видно сліди, де стояли меблі. На підлозі поміж давнишньої пилюки та якихось невідомих папірців деде зустрінеш важливу річ, чи навіть і коштовність, якій не личило б ото так просто перетворитись на звичайне сміття, - але ж ось вона: газдиня забула про неї, поспішаючи геть. Воно їй вже не потрібне.
Немає їжі, окрім гнилої рештки від яблука, яке колись закотилося поза шафою. Воду перекрили. Повітря є, але дихати ним неможливо.

(no subject)

Мені спало на думку, що я являю собою майже типового емігранта, саме анекдотичного канадського вуйка. Я згадую про Україну лише приємні речі, а про справжні реалії сьогодення, про сміття, кров, лайно, суржик, хабарі - не хочу й чути. Моя Україна, а також її мова, - чисті, прекрасні й недоторкані. Погано лише, що вони не існують насправді.