З підмур'я

Якось я спромігся відохотити навіть тих кількох друзів, які ще й досі, було, де-не-де щось моє коментували. Гадаю, то через брак зрозумілої та стабільної життєвої позиції. То я українською, то російською, то кохаю, то ненавиджу. Ніхто не збагне що то я таке є і що я насправді думаю. Тож я вже й так самотній - я анічим не ризикую. Так і буду надалі самотній, ніхто мене не покине, бо усі вже покинули.
Я тут трохи про себе напишу. Будь ласка, почувайтеся вільно - можна не коментувати, можна навіть виключити з френдів, а можна також і з друзів у реалі (я насправді саме на таке очікую, особливо від френдів і друзів з Росії й України - тож не треба вагатися). Це нормально. Я не буду складати списків, взагалі не звертатиму уваги - лише на тих, хто залишиться.
Позиція моя дуже проста.
Я - усе; і вірші мої російською - я, і моя впевненість у неминучій загибелі Росії - це також я. І тверде знання того, що без рішучої українизації усих сфер життя Україна скоро зануриться у гидкі обійми гебістської імперії, і протестне відчуття того, що ніхто, навіть я сам,  не може мені заборонити кохати мову, якою розмовляла до мене моя мати - ба навіть німці не відмовилися від німецької.
Також усе дуже просто в моєму особистому житті. Я двічи був одружений, проживши щасливо у моногамних стосунках з жінками загальним підсумком щось біля вісімнадцяти років зі своїх тридцяти семи. Я зараз дуже погано ставлюся до жінок як таких, і хочу вибачитися перед жінками, які це читають, бо вони насправді (я розумію) нічим не гірші за чоловіків.
Я бачу, що це очевидна дурість - писати про це, щоб усі читали. Так само я бачу, що не сказати усім, хто має зі мною будь-які справи, що саме я відчуваю - це напівбрехня, це нечесно. Якщо існують чи з'являться люди, яким я цікавий - я хочу щоб їм був цікавий я, а не те, яким я їм здавався багато років.
Я дуже люблю Ізраїль і хочу там жити, але не вірю в Бога і не уявляю себе релігійною людиною. У моєму розумінні, віра є обов'язковою умовою щасливого життя в Ізраїлі. Я не хочу жити окремо від своїх дітей, але не бачу жодного способу жити з ними разом, не спричинивши їм іще гіршої катастрофи.
Я дуже люблю великі дерева й зелену травичку, і дощ понад водою.
Я - людина, яка буде колись щасливою. Безсумнівно.

(no subject)