Кілька розрізнених думок

1. Був на концерті Дмитра Кімельфельда, колишнього киянина з Єрусалиму. Якщо чули - "Свечи тополей зажигает вечер". Назва програми - "Прогулянки з Паніковським, або Киян колишніх не буває". З усих пісень одну співав про Єрусалим, і саме з неї я плакав. Хто я? - Точно не харків'янин. Я відчував себе у цю мить єрусалимцем. Ані єрушалмі - אני ירושלמי. Хоча жив там лише два тижні, та й те гостював.
Правду кажучи, в Ізраїлі я б радше за все опинився тель-авівцем. Десь із вулиці Шенкін :)

2. Осьосьо викладатиму гебрайську (тьху через ліве плече) он-лайн якійсь дівчині з Сан-Франциско, яка одружена із носієм гебрайської. Навіщо їй я? Ще й до того ж вона російського походження. Шігаон - שיגעון (божевілля).

3. Щастя - дивна, непередбачувана, незбагненна річ. З'ясувалося, що можна бути щасливим, плачучи від відчуття досконалої краси, водночас усвідомлюючи її недосяжність. І добре, й не треба. Бо якби він був досяжний - то я б лише усе зруйнував, так само як зруйнував усі свої попередні кохання.

4. Насправді, як у тім анекдоті, купив квитка й не поїхав на черговий зліт КСП. Замість того дивитимуся два дні поспіль, як мій син гратиме в футбол. До речі, Кімельфельд навів своє визначення щастя. Це коли йдеш з друзями на гру київського Динамо, та ще й бачиш, як між іншими на поле вибіга низенький, кремезний Валерка Лобан.
Іще він переказав байку від Олексія Іващенка, який буцімто у статті Ендрю Лойда Вебера прочитав, що останній інколи прокидається серед ночі в розпачі від того, що це не він написав пісню "Yesterday".

Нариси до сценарію другого "Аватара"

Тук-тук.
- Хто там?
- Хто-хто. Турук-Макто!!!

Грають Генделя.

Слухати до кінця. Це найгеніальніші музики сторіччя.