
Мені б хотілося усім вам сказати щось світле, добре, сердечне. Щось на кшталт мудрощів Леоніда Соловйова, автора "Ходжи Насреддина":
"Після чорної ночі приходить яскравий день, важка зима змінюється лагідною весною - лише цей закон життя слід пам'ятати, а протилежний йому варто забути."
Якщо хтось випадково має для мене будь-яку роботу - будь ласка, скажіть. Мені потрібні гроші, тисяч тридцять :)))
А замість сердечних слів на язику сидить щось чорне й отруйне. Хай буде прокляте те місто, в якому я набув своїх помилкових уявлень про життя, за те, що не знайшлося в ньому навіть однієї жінки-людини. Той мій перший шлюб, на святкуванні першого місяця якого ми познайомилися з нею. Той невідомий фотограф, який знімав, як вона танцює в лісі й посміхається сонячному променю. Уся та велика література, яка вбила мені в мозок дурну й пусту думку, ніби існують жінки, здатні на прощення, самовідданність, кохання, доброту. Там щось було недосказане, і я тепер знаю, що саме. Так, можливо існують жінки, які можуть когось кохати. Але не існує таких, які б кохали мене. Це дуже важливе зауваження: в любові неуніверсальний характер! І завдяки цій деталі весь світоустрій змінюється до того, що світ не впізнати. Чорніє сонце у кривавому небі, і чорне його проміння відбивається на кривавих іклах жіночіх посмішок. #) Вірші, га?