Закоханість
Jun. 20th, 2013 03:21 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
newyuzhaninМова вмирає, коли нею не користуються. Це стосується мов цілих народів - але, звісно, також мов всередині окремої пересічної голови.
Мав нагоди переконатися в тім на власному досвіді - вщент забув італійську, якою вже був починав балакати, французьку майже вщент - після багатьох місяців навчання он-лайн, і лише пари місяців перерви, от тепер те саме з чеською.
Не приведи забуду й солов'їну - тож читайте так, хто хоче, а решта користуйтеся перекладачами - вони зараз дуже порозумнішали.
(Це була преамбула, в стилю Дідуся Панаса: добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка, сідайте зручненько, слухайте уважненько та т.ін.)
У парадигмі східнослов'янських культур справжньому чоловікові не личить, принаймні, розмовляти про почуття, про любов - то тема жіноча, нам непритаманна, а ми повинні писати в ЖЖ лишень про чарівну форму жіночих сідниць, грудей, інших елементів тощо, а також про свої уявлення щодо використання тих елементів за призначенням. (Див. результати пошуків за запитом "Я б вдув" та таке інше.)
(Це був пасаж для привернення уваги).
Але особисто мені вже немає чого берегти свою репутацію, я навіть вірші пишу, тож мені вже так і так можна й про почуття.
Стан закоханості - чудовий подарунок природи людині. Саме цей стан хоча б раз на життя надає кожній людині наснаги, відчуття власної обраності, чарівного світлого божевілля, коли ти ширяєш понад натовпом, понад матерією, і всі негаразди й страхіття жорстокого світу нібито минають тебе, не стосуються тебе, летять повз тебе наче безсилі тіні. Навіть тим, хто не спромігся дійти видатних наукових, творчих, чи інших досягнень.
Тож, будьмо завжди закохані.
Треба берегти цей стан. Це неправда, що він минає з перебігом часу. Це зв'язок випадковий, не причинний - тобто, насправді закоханість минає разом із часом, але не внаслідок перебігу часу. Вона минає, йде від нас, коли ми через власну лінь, слабкість волі до життя, недостатнє прагнення до прекрасного забуваємо кожного ранку дякувати богові за лице, очі й губи людини, яка прокидається поруч з нами. Коли відганяємо від себе марення коханої постаті через буцімто брак часу на повсякденну мишачу метушню. Коли даємо волю власному страхові - що нас нема за що кохати, тож і нам нема з чого.
Нема чого боятися. Так, ніхто не досконалий. Окрім тих, у кого ми закохані.
Це нормально.
Це життя.
Все інше - різновиди смерті.
Мав нагоди переконатися в тім на власному досвіді - вщент забув італійську, якою вже був починав балакати, французьку майже вщент - після багатьох місяців навчання он-лайн, і лише пари місяців перерви, от тепер те саме з чеською.
Не приведи забуду й солов'їну - тож читайте так, хто хоче, а решта користуйтеся перекладачами - вони зараз дуже порозумнішали.
(Це була преамбула, в стилю Дідуся Панаса: добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка, сідайте зручненько, слухайте уважненько та т.ін.)
У парадигмі східнослов'янських культур справжньому чоловікові не личить, принаймні, розмовляти про почуття, про любов - то тема жіноча, нам непритаманна, а ми повинні писати в ЖЖ лишень про чарівну форму жіночих сідниць, грудей, інших елементів тощо, а також про свої уявлення щодо використання тих елементів за призначенням. (Див. результати пошуків за запитом "Я б вдув" та таке інше.)
(Це був пасаж для привернення уваги).
Але особисто мені вже немає чого берегти свою репутацію, я навіть вірші пишу, тож мені вже так і так можна й про почуття.
Стан закоханості - чудовий подарунок природи людині. Саме цей стан хоча б раз на життя надає кожній людині наснаги, відчуття власної обраності, чарівного світлого божевілля, коли ти ширяєш понад натовпом, понад матерією, і всі негаразди й страхіття жорстокого світу нібито минають тебе, не стосуються тебе, летять повз тебе наче безсилі тіні. Навіть тим, хто не спромігся дійти видатних наукових, творчих, чи інших досягнень.
Тож, будьмо завжди закохані.
Треба берегти цей стан. Це неправда, що він минає з перебігом часу. Це зв'язок випадковий, не причинний - тобто, насправді закоханість минає разом із часом, але не внаслідок перебігу часу. Вона минає, йде від нас, коли ми через власну лінь, слабкість волі до життя, недостатнє прагнення до прекрасного забуваємо кожного ранку дякувати богові за лице, очі й губи людини, яка прокидається поруч з нами. Коли відганяємо від себе марення коханої постаті через буцімто брак часу на повсякденну мишачу метушню. Коли даємо волю власному страхові - що нас нема за що кохати, тож і нам нема з чого.
Нема чого боятися. Так, ніхто не досконалий. Окрім тих, у кого ми закохані.
Це нормально.
Це життя.
Все інше - різновиди смерті.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-08-05 04:49 pm (UTC)Я с юных лет очарован восточной этикой, в большей степени - японской. могу с уверенностью сказать, масса параллелей между поэтами-самураями и украинскими казаками. Теми же кобзарями и лирниками, кто были не кто иные, как казаки в летах, или ушедшие "в люди, на шляхи".