Матвій

 21 лютого в мене радісний, щасливий день. День народження мого найменшого, найсолодшого поросяти. Йому вісім. Вже великий хлопець - і довгенький, то він лише на тлі старших двох братів виглядає маленьким.
Я не міг його сьогодні поцілувати, ані притиснути до себе. Ми спілкувалися через Скайп - я навіть його обличчя бачив нерізке. Коли ми були родиною - мабуть, не зразковою, але певно не найгіршою в світі - була в нас така традиція. Народженого будили вранці з повітряними кульками й тортиком зі свічками.

( Read more... )

Старші були у садку. Під вікном шелестів духмяний кипарис, сонце заливало краєвид і порожню спальню, де нічого не було, окрім матрацу просто на підлозі й двох людей, чоловіка й жінки, які кохали одне одного. І сталося диво - від надміру щастя, надлишку любові, попри медичні факти виникла нова сутність - новий космос, нова істота. Він прийшов у світ власноруч, ніхто його не замовляв, він зачатий від сонячного  променю й вологої весняної землі... Він - матер'ялізоване кохання у чистому вигляді. Відповідно, так і живе усе своє життя... Уявляєте - тих чоловіка й жінки більш нема, їх не існує в природі, а він - залишився!

( Read more... )