(no subject)

[newyuzhanin]

Запобігання скаргам: Я вдячний російському народові за безкоштовний мережевий сервіс трансліт.ру, який дозволяє мені писати, між іншим, і цей текст.

Упередження: далі буде досить нудно.

Зміст:

В Харкові залишилися ще багато людей, які були колись моїми друзями, або ж із якими я приятелював, спілкувався із задоволенням, а також і моїх родичів. Я змушений визнати, що пагано розумію, навіщо вони там живуть, і чому більшість із них кажуть, ніби вони задоволені способом свого життя. Я здобув враження, що усі мої міркування щодо історичної приреченості Росії як держави і російської культури, повною мірою стосуються також і тієї частини росіян (тобто людей, які вважають себе за росіян), які 1991 року опинилися в незалежній Україні, переважною більшістю проти свого бажання. На превеликий жаль, я не здатний надати будь-якої поради тим людям, яким небайдужа майбутня доля України - у тому сенсі, що стосується порятунку від занурення найближчим часом в бурхливу криваву водичку разом із розтріщеним російським кораблем. Я не виключаю, що єдиний шлях до порятунку полягає через розподіл держави - по Дніпру чи у якийсь інший спосіб. Річ у тім, що неможливо перевиховати 20 чи 30 мільйонів людей, які ще й сьогодні живуть подумки в Радянській Імперії. А протягом тих двадцяти років, які потрібні на переміну поколінь, вони встигнуть зруйнувати всю державу. Та ще й не можна забувати, що сама та держава, на мою думку (знов же ж таки, через вагомий вплив тієї російсько-радянської "маси" та їхніх ватажків), досі не спромоглася виробити і запровадити зрозумілу, цілеспрямовану і послідовну політику з питань національного розвитку, культури та власної ідентифікації громадян. А які громадяни - така й держава, це ж бо демократія, хіба ні? Якщо громадяни не вважають себе за громадян - то їх нібито й немає зовсім. А якщо нема громадян - немає громади, і, цілком зрозуміло, держави загалом також нема.

Comments

[ex-java-duk.livejournal.com]

(ничего, что я по-русски?)
Все очень просто. Нужно создать для этих людей такие условия жизни, чтобы они оказались перед выбором - либо жить, как живут все, либо линять обратно в свое постсовковое информационное пространство. Прекрасный пример подают прибалтийские республики.

[http://users.livejournal.com/_layman/]

(ничего, что я по-русски?)
А мне вот искренне интересно стало - это и про нас с Иркой тоже? Или мы (а также и все наши здешние друзья-приятели) - просто неудачный пример, который и учитывать не стоит?

[polina-69.livejournal.com]

То ж нічого, що я теж українською? Мені шкода, що Вам так зле. Що випало поспілкуватись саме з "тими", хто за повернення в СРСР. Що Вам зараз здається, - їх надто багато. І що саме вони формують наше майбутнє. Моїх дітей і онуків.
Я вважаю, що саме зараз відбуваються зміни. Це неможливо відчути саме через те, що вони відбуваються зараз. Важко щось зрозуміти, коли належиш до процесу. До складного процесу. Люди віком від тридцяти, навіть коли вони ростуть в Донецьку, Харкові, Запоріжжі, Луганську і розмовляють російською, - вони тільки чули про СРСР. Вони живуть в інших умовах все своє життя. І про зміну поколінь, - це правда. Саме зараз це відбувається. Тому так відчайдушно, так болісно марять "великим історичним часом "разом браття навєкі". За двадцять років зруйнують країну? Не зруйнують.
А от про те що "переважна більшість проти волі" - міф. В моєму місті (східна Україна,Запоріжжя, промисловий центр, партія регіонів), моєму районі (спальний район для металургів та інших робітників заводів) у далекому вже 1991-му році голосували за незалежну Україну.
Так що будьмо! Ще не вмерла Україна. І питання, - жити або не жити в Україні росіянам достойно,- політична спекуляція.

[marusyar.livejournal.com]

... глупо воспринимать собственную (и всякую) жизнь иначе как пребывание в центре циклона.

Глупо полагать себя в безопасности, когда вокруг ничего не грохочет, не каплет и не колится; еще глупее полагать себя в какой-то особенной, из ряда вон выходящей опасности, когда грохочет и колется. Мне рассказывали о человеке, который умер, подавившись собственной слюной, - чего же еще?

Глуппо и безответственно отождествлять себя с государством, в котором живешь, или с народом, на языке которого говоришь. Еще глупее и безответственнее испытывать к этим абстрактным субстанциям какие-то чувства, добрые ли, злые ли - один хрен. А уж что-то требовать от них - и вовсе безумие.

Всяк находится там, где находится, и имеет те внешние обстоятельства, которые имеет. Все претензии (если они еще остались) - к себе.

Государство, равно как погода или уличный трафик, - всего лишь некоторые проявления стихии, местами беспощадной, местами бессмысленной, но и ласковой - местами. Террористы, президенты, участковые и продавщицы в магазинах - просто эмиссары судьбы и ведут себя так, как ей (а не им) угодно.

Всякий человек вынужден находиться в центре своего индивидуального, в небесном ателье скроенного, по размеру пригнанного циелона. И почти обречен рассказывать себе успокоительные байки о "человеческой общности", "гражданской ответственности", "моральных принципах", "правах личности" и прочей прекрасной ерунде, лишь бы отвлечься как-то от необходимости осознать наконец собственное одиночество и собственную ответственность за все происходящее.

Нет ничего, кроме рождения, смерти и бесконечного одиночества - в центре циклона между этими двумя событиями.

Это довольно страшно, чрезвычайно увлекательно, зато совсем не противно.

Макс Фрай "Книга одиночеств"