![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
(no subject)
Oct. 24th, 2006 02:02 pmЗапобігання скаргам: Я вдячний російському народові за безкоштовний мережевий сервіс трансліт.ру, який дозволяє мені писати, між іншим, і цей текст.
Упередження: далі буде досить нудно.
Зміст:
В Харкові залишилися ще багато людей, які були колись моїми друзями, або ж із якими я приятелював, спілкувався із задоволенням, а також і моїх родичів. Я змушений визнати, що пагано розумію, навіщо вони там живуть, і чому більшість із них кажуть, ніби вони задоволені способом свого життя. Я здобув враження, що усі мої міркування щодо історичної приреченості Росії як держави і російської культури, повною мірою стосуються також і тієї частини росіян (тобто людей, які вважають себе за росіян), які 1991 року опинилися в незалежній Україні, переважною більшістю проти свого бажання. На превеликий жаль, я не здатний надати будь-якої поради тим людям, яким небайдужа майбутня доля України - у тому сенсі, що стосується порятунку від занурення найближчим часом в бурхливу криваву водичку разом із розтріщеним російським кораблем. Я не виключаю, що єдиний шлях до порятунку полягає через розподіл держави - по Дніпру чи у якийсь інший спосіб. Річ у тім, що неможливо перевиховати 20 чи 30 мільйонів людей, які ще й сьогодні живуть подумки в Радянській Імперії. А протягом тих двадцяти років, які потрібні на переміну поколінь, вони встигнуть зруйнувати всю державу. Та ще й не можна забувати, що сама та держава, на мою думку (знов же ж таки, через вагомий вплив тієї російсько-радянської "маси" та їхніх ватажків), досі не спромоглася виробити і запровадити зрозумілу, цілеспрямовану і послідовну політику з питань національного розвитку, культури та власної ідентифікації громадян. А які громадяни - така й держава, це ж бо демократія, хіба ні? Якщо громадяни не вважають себе за громадян - то їх нібито й немає зовсім. А якщо нема громадян - немає громади, і, цілком зрозуміло, держави загалом також нема.
Упередження: далі буде досить нудно.
Зміст:
В Харкові залишилися ще багато людей, які були колись моїми друзями, або ж із якими я приятелював, спілкувався із задоволенням, а також і моїх родичів. Я змушений визнати, що пагано розумію, навіщо вони там живуть, і чому більшість із них кажуть, ніби вони задоволені способом свого життя. Я здобув враження, що усі мої міркування щодо історичної приреченості Росії як держави і російської культури, повною мірою стосуються також і тієї частини росіян (тобто людей, які вважають себе за росіян), які 1991 року опинилися в незалежній Україні, переважною більшістю проти свого бажання. На превеликий жаль, я не здатний надати будь-якої поради тим людям, яким небайдужа майбутня доля України - у тому сенсі, що стосується порятунку від занурення найближчим часом в бурхливу криваву водичку разом із розтріщеним російським кораблем. Я не виключаю, що єдиний шлях до порятунку полягає через розподіл держави - по Дніпру чи у якийсь інший спосіб. Річ у тім, що неможливо перевиховати 20 чи 30 мільйонів людей, які ще й сьогодні живуть подумки в Радянській Імперії. А протягом тих двадцяти років, які потрібні на переміну поколінь, вони встигнуть зруйнувати всю державу. Та ще й не можна забувати, що сама та держава, на мою думку (знов же ж таки, через вагомий вплив тієї російсько-радянської "маси" та їхніх ватажків), досі не спромоглася виробити і запровадити зрозумілу, цілеспрямовану і послідовну політику з питань національного розвитку, культури та власної ідентифікації громадян. А які громадяни - така й держава, це ж бо демократія, хіба ні? Якщо громадяни не вважають себе за громадян - то їх нібито й немає зовсім. А якщо нема громадян - немає громади, і, цілком зрозуміло, держави загалом також нема.
