* * *

Nov. 19th, 2012 03:10 pm
newyuzhanin: (lights)
В другом, жестоком мире,
где нету рождества,
где людям снится море
и чудятся слова,


Read more... )
newyuzhanin: (Default)
Прости меня. Секунду, две и три
усталыми гляди светло и странно -
Read more... )
newyuzhanin: (Default)
У меня работа простая,
между нами:
называю вещи своими
именами.

Вещь не всякая своё имя
знает сразу.
Read more... )

2-2

Jan. 11th, 2012 02:36 pm
newyuzhanin: (Default)
2.2. Рассказ восьмой. Слова - не труд, слова не в счёт


Read more... )

1-3

Dec. 28th, 2011 06:16 pm
newyuzhanin: (Default)
1.3. Рассказ третий. Ассоциации два на два

В этой точке сюжетная линия начинает дробиться, множиться и путаться.

Через месяц после свадьбы Елены и Париса, на праздновании этой торжественной даты, я познакомился с Медеей. Read more... )
newyuzhanin: (Default)
Проснуться рано, когда синицы
прочищают росой голоса,
покуда в нашу улицу солнце
не завернуло из-за угла,
проснуться от прохлады и света,
от танца ветренной занавески,
покуда звуки и краски нерезки –
и увидеть твои глаза.

Read more... )
newyuzhanin: (Default)
Read more... )


Простите, кто со мной чего-то делит.
Мне недосуг. Мне некогда. Я здесь
опять сижу и думаю, что делать,
как дальше жить, и для чего я весь.

А впрочем, непонятно – весь ли, здесь ли...
Размазан по орбите вкруг Земли,
верчусь, как электрон – что делать, если
по всей Земле любимые мои.

Вы можете смеяться или плакать.
Я сам – смеюсь. Что делать, если я
до счастья и любви душою лаком,
как до хмельного жёлудя свинья?

Я думаю, как вместе по Парижу,
рассвет над фьордом, площадь в голубях,
или что делать, если я тебя
еще хоть двое суток не увижу.

Но оказавшись снова нечитабельным,
свою канализацию леплю.
Пусть мне расскажут Данте с Чичибабиным:
что делать, если я тебя люблю?
Read more... )
newyuzhanin: (lights)
 Знайшов випадково на донці валізи папірця - не пам'ятаю взагалі, навіть настрою не пам'ятаю! Оце воно попоїздило - over the mountains and back again...

(2006)

Наверно, здесь и нету никого.
А там остался беспробудный мальчик -
Read more... )
немного кверху голову задрав.

Ему сейчас, пожалуй, тридцать три.
Его подошвы тонкие истёрты.
Он разминает "Беломор" настырно
и сплёвывает с губ табачный лист.

Он ходит по заросшим адресам,
передаёт помятые пакеты,
и по брусчатой улочке покатой
наощупь возвращается назад.

А там колдует девочка одна.
Скорбят о трудной старости ступени,
в стекле зелёном из-под пьяной пены
дрожит цветок у синего огня
и, распускаясь, смотрит на меня.
newyuzhanin: (Default)


Бо коли тебе нема –
Скажи, навіщо я тоді? )
newyuzhanin: (Default)

ОКСЮМОРОН

Мені з жінкою - не возиться.
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться. 

В конце останусь только с этой трубкой

И раком легких. Или там чего.

Ну, рак, положим, никому не видно.

А трубку – трубку да.

Такой приятный,

Сидит, почти не толстый,

За столом,

По коему разложены бумаги –

Где томик на шумерском языке,

Где сувениры с Ближнего Востока –

С бородкой, и, пожалуй, с сединой,

На вас глядит с известного портрета

И, улыбаясь, как бы с хитрецой,

Рукою правой в светлых волосках

Привычно держит трубку

В уголке

Не слишком чувственных, полубескровных губ.

Я думаю, что лучше черно-белый.

Профессор Толкиен, писатель Конан-Дойль,

И журналист Юрий Иосич Визбор.

а там, під катом, далі стільки буков, що я й хе знаю, як їх написав, не те що - як ви будете читати )

newyuzhanin: (Default)

 Так безнадежно стало без тебя.

Проснешься ночью – огоньки пропали.

Там, где мерцала тайна – пустота.

И больше не с кем петь «Я – пан, Вы – пани».

 

Ты здорово смотрелась посреди

Американской дорогой картонки,

Где был мой дом, где я лежал один,

Мечтая о задумчивом ребенке.

 

Твой запах затеряется в чаду.

О чуде ноздри вздрогнут запоздало,

Но так бездушно, безвоздушно стало.

И ветер студит новую беду.

 

Я сам – палач, с веревкой и пилой,

Швырну в огонь твои больные лапы.

А дети скажут – лучше жить без папы,

Ведь он всегда нахмуренный и злой.

 

Что от тебя осталось – приберут,

Как утром волос золотой с подушки.

И надо заворачивать игрушки

И покупать билеты на Бейрут.

 

Ну что ж, простите. Дед Мороз ушёл.

Мне чудо совершить – не по карману.

Хотя бы вы любите вашу маму.

Когда есть мама – это хорошо.

 

И разве можно выжить, не любя,

О яд – любовь, о выдумка, о зверство!

Как пусто без неё в ненужном сердце,

Так пусто в доме стало без тебя.

newyuzhanin: (Default)

Для щастя вірші є і лісу хаща вогка,

І плескіт синіх хвиль у скелі чорну вись,

Та ти сто тисяч раз таємніша й солодка

За все, що бачив зір і розум знав колись.

 

Якби мені Творець наснагу дав і міць

Джорджоневську, то я б усе життя без тями

Одну тебе кидав на полотно мазками,

Різьбив і виліпляв, щоб цілий світ дививсь.

 

Чому з юрби я сам один торкаюсь дива?

Є кращі, аніж я. З ким хочеш будь щаслива,

Де схочеш будь. А я, хвала твоїм устам,

 

Вже врятувавсь повік, неначе під Святими.

По краплі душу пий томливими, якими

І досі ще бренить блаженний Мандельштам.


Борис Чичибабін. 1971
Переклад Івана Лисенка

newyuzhanin: (Default)
Музика Маті Каспі
Вірш Шімріт Ор (переклад з гебрайської Йвана Лисенка)

(Завантажити за посиланням і слухати в MP3 - у чарівному виконанні Маті Каспі)

Високо, аж по-над вежами,
Простира голубка крило.
Ген у простір її зняло,
І в очах її сум.

Високо, мов дзвонів язики,
Ледве день – воркоче вона,
Й серед тиші ночі одна,
Її крила легкі.

Далі, далі,
Все ширяє над водою,
Ще й досі чека...

Високо, по-над хребтом Ґільбоа,
Аж по-над хмарами –
Й дорога далека.
newyuzhanin: (Default)
Oh, thou, my Fathers’ brightest Land!

Your voices and your bells all ringing!

Whatever heights I might ascend,

Your Saints are still above me singing!


And celebration then occurs:

Among your wheat, among your leafing

I always hear your mighty chorus,

Hear your polyphony.


How calm and tranquil are your woods!

How black and wet are forest rivers!

And how majestic are the domes

That have been built ‘bove you forever!


And celebration then occurs:

Among your wheat, among your leafing

I always hear your mighty chorus,

Hear your polyphony.


I’m a crossroads of many days.

In dewy meadows I hear

Both voices of my dear friends

And of your skies, from there and here.


And celebration then occurs:

Among your wheat, among your leafing

I always hear your mighty chorus,

Hear your polyphony.


Хто вгадав автора - тому можна сюди.
newyuzhanin: (Default)

Ото таке у мене нині:

Мій друг лишився в Україні,

А в мене москалі чужі

Жеруть горілку без душі.

 Та й він немитими кухлями

Жере з чужими москалями,

Й незрозуміло, бий нас бог,

Чому б не пити нам удвох.

(...)

 То ж скільки зайвих, непотрібних чарок,

Литрів зайвих,

У мене вже болить печінка...

Гей, Ти прийди, вже близький час,

Наступний рік в Єрусалимі

Зведи удвох далеких нас.


newyuzhanin: (Default)
Мене продовжують викидати з френдів люди, від яких я цього не очікував.
Цікаво, хто буде наступний.
Сьогоднішня пісня - також про любов, але в ширшому розумінні.

Евкалиптовий гай
Вірші й музика - Наомі Шемер

Як мати тут з'явилась,
Гарненька й молода, -
То батько на горі узвів їй хату.
Перемінились весни,
Минуло півсторіччя,
Вже й кучері укриті сивиною.

Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.



Візок із малюками
стежиною збіга,
в Ярдені си бовтатимуть ногами.
Зросли вже дітлахи
і плавати навчили,
й подвійко молодь плавають човнами.

Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.

Потойбік за Ярденом
Гарматний грім гримів,
Та мир вернув ся наприкінець літа.
Й тепер ті малюки -
Жінки й чоловіки,
І знову на горі підняли хату!

Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.






newyuzhanin: (beards)
* * *

Мы все от пыли убежали.
За перегибом, впопыхах,
встречаешь девушку в хиджабе,
с презреньем ворона в зрачках.

Туннелем людным и холодным
под железнодорожным дном
мне Лод напомнил летний Лондон,
овитый плотным полотном.

Неприукрашенные крыши,
бетона серого ряды -
домишки встали, словно крысы,
уставшие искать воды.

Там-сям амброзия взберётся
на сора вывернутый воз.
И неба рыжая берёста.
И нету повода для слёз.

Моё печальное кочевье
там затихает вдалеке.
И лишь шевелятся, как черви,
стихи на мёртвом языке.
newyuzhanin: (Default)

Стихи мне диктует бог, поэтому подвергать сомнению что-либо в написанных уже стихах - кощунство.

Я хотел выразить эту мысль, и я ее выразил. 

Я так чувствую, и если читатель не разделяет моих ассоциаций - он сам виноват. Может, когда-нибудь подправлю, найду слово поточнее.

Пушкину можно глагольные рифмы, а мне - нельзя?

Я вообще не претендую на звание поэта, что вы от меня хотите? Это мой стишок, он мне дорог как дитя, оставьте его в покое.

Почему же никто, никто меня не понимает?

February 2017

S M T W T F S
   123 4
567891011
12131415161718
19202122232425
262728    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated May. 25th, 2025 05:58 am
Powered by Dreamwidth Studios