Entry tags:
Entry tags:
До питання про належність до національної культури: козак Мамай
Не дивуйтеся, допис за посиланням - російською мовою (там лише декілька невеличких помилок). Та й майже весь часопис шановного добродія - російською. Але за культурною ознакою, яку я особисто лише й визнаю, він безсумнівно належить до українського народу. Так само як і герой цього дописа, згідно з задумом автора - син полоненої кримчанки.
Entry tags:
Закоханість
Мова вмирає, коли нею не користуються. Це стосується мов цілих народів - але, звісно, також мов всередині окремої пересічної голови.
Мав нагоди переконатися в тім на власному досвіді - вщент забув італійську, якою вже був починав балакати, французьку майже вщент - після багатьох місяців навчання он-лайн, і лише пари місяців перерви, от тепер те саме з чеською.
Не приведи забуду й солов'їну - тож читайте так, хто хоче, а решта користуйтеся перекладачами - вони зараз дуже порозумнішали.
(Це була преамбула, в стилю Дідуся Панаса: добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка, сідайте зручненько, слухайте уважненько та т.ін.)
У парадигмі східнослов'янських культур справжньому чоловікові не личить, принаймні, розмовляти про почуття, про любов - то тема жіноча, нам непритаманна, а ми повинні писати в ЖЖ лишень про чарівну форму жіночих сідниць, грудей, інших елементів тощо, а також про свої уявлення щодо використання тих елементів за призначенням. (Див. результати пошуків за запитом "Я б вдув" та таке інше.)
(Це був пасаж для привернення уваги).
Але особисто мені вже немає чого берегти свою репутацію, я навіть вірші пишу, тож мені вже так і так можна й про почуття.
( про почуття )
Мав нагоди переконатися в тім на власному досвіді - вщент забув італійську, якою вже був починав балакати, французьку майже вщент - після багатьох місяців навчання он-лайн, і лише пари місяців перерви, от тепер те саме з чеською.
Не приведи забуду й солов'їну - тож читайте так, хто хоче, а решта користуйтеся перекладачами - вони зараз дуже порозумнішали.
(Це була преамбула, в стилю Дідуся Панаса: добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка, сідайте зручненько, слухайте уважненько та т.ін.)
У парадигмі східнослов'янських культур справжньому чоловікові не личить, принаймні, розмовляти про почуття, про любов - то тема жіноча, нам непритаманна, а ми повинні писати в ЖЖ лишень про чарівну форму жіночих сідниць, грудей, інших елементів тощо, а також про свої уявлення щодо використання тих елементів за призначенням. (Див. результати пошуків за запитом "Я б вдув" та таке інше.)
(Це був пасаж для привернення уваги).
Але особисто мені вже немає чого берегти свою репутацію, я навіть вірші пишу, тож мені вже так і так можна й про почуття.
( про почуття )
Про підрахуїв
(Перепрошую шановне панство за російську мову нижче у дописі - але цільова авдиторія інакше не читатиме.)
Друзья, ваши Регионы - дебилы. В этом нет для меня ничего нового - достаточно взглянуть даже на официальные портреты большинства их видных деятелей, а тем более прослушать несколько фраз в их исполнении.
Но вот сейчас посмотрите, что происходит. ( Read more... )
Друзья, ваши Регионы - дебилы. В этом нет для меня ничего нового - достаточно взглянуть даже на официальные портреты большинства их видных деятелей, а тем более прослушать несколько фраз в их исполнении.
Но вот сейчас посмотрите, что происходит. ( Read more... )
Entry tags:
(no subject)
Досить тривалий час тому ми з товаришами вигадували слова, словосполучення та скорочення, які мали служити вдалими назвами різноманітним малим підприємствам. З деяким запізненням, вигадалися ще такі:
для товариства з обмеженою відповідальністю, яке надає послуги з встановлення й обслуговування систем освітлення приміщень житлового фонду (1),
і для товариства з обмеженою відповідальністю, яке займається постачанням населенню засобів для ведення присадибного господарства у роздріб, переважно орієнтуючися на сегмент ринку, який складають пенсионери та люди старшого покоління (2):
(1) - ( Read more... )
(2) - ( Read more... )
для товариства з обмеженою відповідальністю, яке надає послуги з встановлення й обслуговування систем освітлення приміщень житлового фонду (1),
і для товариства з обмеженою відповідальністю, яке займається постачанням населенню засобів для ведення присадибного господарства у роздріб, переважно орієнтуючися на сегмент ринку, який складають пенсионери та люди старшого покоління (2):
(1) - ( Read more... )
(2) - ( Read more... )
Із Сонетів до Коханої
Для щастя вірші є і лісу хаща вогка,
І плескіт синіх хвиль у скелі чорну вись,
Та ти сто тисяч раз таємніша й солодка
За все, що бачив зір і розум знав колись.
Якби мені Творець наснагу дав і міць
Джорджоневську, то я б усе життя без тями
Одну тебе кидав на полотно мазками,
Різьбив і виліпляв, щоб цілий світ дививсь.
Чому з юрби я сам один торкаюсь дива?
Є кращі, аніж я. З ким хочеш будь щаслива,
Де схочеш будь. А я, хвала твоїм устам,
Вже врятувавсь повік, неначе під Святими.
По краплі душу пий томливими, якими
І досі ще бренить блаженний Мандельштам.
Борис Чичибабін. 1971
Переклад Івана Лисенка
Пісня голубки
Музика Маті Каспі
Вірш Шімріт Ор (переклад з гебрайської Йвана Лисенка)
(Завантажити за посиланням і слухати в MP3 - у чарівному виконанні Маті Каспі)
Високо, аж по-над вежами,
Простира голубка крило.
Ген у простір її зняло,
І в очах її сум.
Високо, мов дзвонів язики,
Ледве день – воркоче вона,
Й серед тиші ночі одна,
Її крила легкі.
Далі, далі,
Все ширяє над водою,
Ще й досі чека...
Високо, по-над хребтом Ґільбоа,
Аж по-над хмарами –
Й дорога далека.
Вірш Шімріт Ор (переклад з гебрайської Йвана Лисенка)
(Завантажити за посиланням і слухати в MP3 - у чарівному виконанні Маті Каспі)
Високо, аж по-над вежами,
Простира голубка крило.
Ген у простір її зняло,
І в очах її сум.
Високо, мов дзвонів язики,
Ледве день – воркоче вона,
Й серед тиші ночі одна,
Її крила легкі.
Далі, далі,
Все ширяє над водою,
Ще й досі чека...
Високо, по-над хребтом Ґільбоа,
Аж по-над хмарами –
Й дорога далека.
(З Євгена Євтушенка, музика Миколи Тарівердиєва )
Ото таке у мене нині:
Мій друг лишився в Україні,
А в мене москалі чужі
Жеруть горілку без душі.
Жере з чужими москалями,
Й незрозуміло, бий нас бог,
Чому б не пити нам удвох.
(...)
Литрів зайвих,
У мене вже болить печінка...
Гей, Ти прийди, вже близький час,
Наступний рік в Єрусалимі
Зведи удвох далеких нас.
Мов нічого й не було
Мене продовжують викидати з френдів люди, від яких я цього не очікував.
Цікаво, хто буде наступний.
Сьогоднішня пісня - також про любов, але в ширшому розумінні.
Евкалиптовий гай
Вірші й музика - Наомі Шемер
Як мати тут з'явилась,
Гарненька й молода, -
То батько на горі узвів їй хату.
Перемінились весни,
Минуло півсторіччя,
Вже й кучері укриті сивиною.
Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.
Візок із малюками
стежиною збіга,
в Ярдені си бовтатимуть ногами.
Зросли вже дітлахи
і плавати навчили,
й подвійко молодь плавають човнами.
Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.
Потойбік за Ярденом
Гарматний грім гримів,
Та мир вернув ся наприкінець літа.
Й тепер ті малюки -
Жінки й чоловіки,
І знову на горі підняли хату!
Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.
Цікаво, хто буде наступний.
Сьогоднішня пісня - також про любов, але в ширшому розумінні.
Евкалиптовий гай
Вірші й музика - Наомі Шемер
Як мати тут з'явилась,
Гарненька й молода, -
То батько на горі узвів їй хату.
Перемінились весни,
Минуло півсторіччя,
Вже й кучері укриті сивиною.
Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.
Візок із малюками
стежиною збіга,
в Ярдені си бовтатимуть ногами.
Зросли вже дітлахи
і плавати навчили,
й подвійко молодь плавають човнами.
Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.
Потойбік за Ярденом
Гарматний грім гримів,
Та мир вернув ся наприкінець літа.
Й тепер ті малюки -
Жінки й чоловіки,
І знову на горі підняли хату!
Але
понад Ярденом
мов нічого й не було,
і тиша така саме
як була, й така ж краса.
Той гай із евкалиптів,
той міст, і човен той,
і дух кущів смолистих над водою.
Знов про любов (рима моя!)
Що ж. читачів, здається, й насправді поменшало. То й добре. Скористуймося з цієї затишної камерності. Сьогодні читайте авторську лірику - тобто, не фолькльорну. Із віршів мого alter ego Йвана Лисенка:
( Там, де блукали ми ночами )
Entry tags:
(no subject)
Запобігання скаргам: Я вдячний російському народові за безкоштовний мережевий сервіс трансліт.ру, який дозволяє мені писати, між іншим, і цей текст.
Упередження: далі буде досить нудно.
Зміст:
В Харкові залишилися ще багато людей, які були колись моїми друзями, або ж із якими я приятелював, спілкувався із задоволенням, а також і моїх родичів. Я змушений визнати, що пагано розумію, навіщо вони там живуть, і чому більшість із них кажуть, ніби вони задоволені способом свого життя. Я здобув враження, що усі мої міркування щодо історичної приреченості Росії як держави і російської культури, повною мірою стосуються також і тієї частини росіян (тобто людей, які вважають себе за росіян), які 1991 року опинилися в незалежній Україні, переважною більшістю проти свого бажання. На превеликий жаль, я не здатний надати будь-якої поради тим людям, яким небайдужа майбутня доля України - у тому сенсі, що стосується порятунку від занурення найближчим часом в бурхливу криваву водичку разом із розтріщеним російським кораблем. Я не виключаю, що єдиний шлях до порятунку полягає через розподіл держави - по Дніпру чи у якийсь інший спосіб. Річ у тім, що неможливо перевиховати 20 чи 30 мільйонів людей, які ще й сьогодні живуть подумки в Радянській Імперії. А протягом тих двадцяти років, які потрібні на переміну поколінь, вони встигнуть зруйнувати всю державу. Та ще й не можна забувати, що сама та держава, на мою думку (знов же ж таки, через вагомий вплив тієї російсько-радянської "маси" та їхніх ватажків), досі не спромоглася виробити і запровадити зрозумілу, цілеспрямовану і послідовну політику з питань національного розвитку, культури та власної ідентифікації громадян. А які громадяни - така й держава, це ж бо демократія, хіба ні? Якщо громадяни не вважають себе за громадян - то їх нібито й немає зовсім. А якщо нема громадян - немає громади, і, цілком зрозуміло, держави загалом також нема.
Упередження: далі буде досить нудно.
Зміст:
В Харкові залишилися ще багато людей, які були колись моїми друзями, або ж із якими я приятелював, спілкувався із задоволенням, а також і моїх родичів. Я змушений визнати, що пагано розумію, навіщо вони там живуть, і чому більшість із них кажуть, ніби вони задоволені способом свого життя. Я здобув враження, що усі мої міркування щодо історичної приреченості Росії як держави і російської культури, повною мірою стосуються також і тієї частини росіян (тобто людей, які вважають себе за росіян), які 1991 року опинилися в незалежній Україні, переважною більшістю проти свого бажання. На превеликий жаль, я не здатний надати будь-якої поради тим людям, яким небайдужа майбутня доля України - у тому сенсі, що стосується порятунку від занурення найближчим часом в бурхливу криваву водичку разом із розтріщеним російським кораблем. Я не виключаю, що єдиний шлях до порятунку полягає через розподіл держави - по Дніпру чи у якийсь інший спосіб. Річ у тім, що неможливо перевиховати 20 чи 30 мільйонів людей, які ще й сьогодні живуть подумки в Радянській Імперії. А протягом тих двадцяти років, які потрібні на переміну поколінь, вони встигнуть зруйнувати всю державу. Та ще й не можна забувати, що сама та держава, на мою думку (знов же ж таки, через вагомий вплив тієї російсько-радянської "маси" та їхніх ватажків), досі не спромоглася виробити і запровадити зрозумілу, цілеспрямовану і послідовну політику з питань національного розвитку, культури та власної ідентифікації громадян. А які громадяни - така й держава, це ж бо демократія, хіба ні? Якщо громадяни не вважають себе за громадян - то їх нібито й немає зовсім. А якщо нема громадян - немає громади, і, цілком зрозуміло, держави загалом також нема.
Entry tags:
Зовсім невчасно, але закортіло висловитись.
Насамперед – важливе упередження: я не історик, не мовознавець, все, що написане далі – лише моя власна думка, погоджуватися з якою я нікого не примушую.
Ці тези я вже задавна носив у голові, навіть і висловлював їх (лише іншою мовою) на початку свого ЖЧ. Але знов пригадалося – завдяки отакій несподіваній дискусії (чи то лайці?) між двома моїми друзями. Прикро, але що поробиш: люди відмовляються розуміти одне одного, де там поважати...
Нещастя, яке почалося, за деякими джерелами, під час невдалого будівництва однієї занадто високої вежі, не здолане людством і досі. ( Oдин каже: )
Ці тези я вже задавна носив у голові, навіть і висловлював їх (лише іншою мовою) на початку свого ЖЧ. Але знов пригадалося – завдяки отакій несподіваній дискусії (чи то лайці?) між двома моїми друзями. Прикро, але що поробиш: люди відмовляються розуміти одне одного, де там поважати...
Нещастя, яке почалося, за деякими джерелами, під час невдалого будівництва однієї занадто високої вежі, не здолане людством і досі. ( Oдин каже: )
Entry tags:
Таке
Мандрував був у Карпатах на початку січня 1988 року. По Різдву Христовім, це вже точно. Бо саме на Різдво, на Святий-Вечір, ночували ми в сільській школі, а селяни співали, раділи, пригощали одне одного якимись різдвяними ласощами - і нам, дітям, несли. На сковороді шкварчало, дмихало й духмяніло якесь нечуване щастя - свіжина. Скінчився Піст, і чесне панство перший день ріже й коле. І перший серед рівних - заздалегідь приречений перволітній кабанчик. Тут його агнеча кров, на сковороді, і ковбаски з часником і перцем, і шматки м`яса, й вишкварки, й печінки, і якесь інше непотрібство, та й не дуже роздивишся, бо ніч на дворі. Ще вчора весь день привіталися: Христос народжується! Христос народжується! А опівночі вже - народився! Народився світлий володар, хто його бачив... І всім людям на всій землі повелів: радійте! Зламається колись та чорна зима, буде вам світло! Радійте усі, і нехай жодного знедоленого чи безталанного не буде в усім світі. Жодного нещасного чи голодного. Цієї ночі. Святий-Вечір, Велик-Вечір.
Перейшли ми карпатську верховину, із міста Воловця в Верхнячку - на лижах, ковзаючи глибоким сніговим простирадлом. Багато сонця, багато лагідних людських облич. Перейшли, півтора тижні ходили між білими горами. Дихаючи солодким сніговим повітрям і димом від вугілля, яким палять хати. З Турки до Стрия йшли повз Стрий-ріку, завихлясту, кригою перекриту, в сірих плямах понад джерельцями. Де-де відчайдушно виходили й на крижаний шлях.
А на кінець - запиханий-перепиханий автобус до Львова. І тільки останній погляд за плече - а там гори вже сині, немов велетенські тварини, які полягали собі головами на лапи й дивляться на нас, як ото ледащий кіт, відпускаючи цього разу мишеня. І теплим вітром провів хтось іще більший, наче пригладив тим звірям їхнього синього смеричкового міху.
Прощавайте, Карпати. Чи побачимося вдруге...